Тихо осінь ходить гаєм.
Ліс довкола аж горить.
Ясен листя осипає,
Дуб нахмурений стоїть.

І берізка над потоком
Стала наче молода.
Вітер, мовби ненароком,
Їй косиці розпліта…

Нині осінь нас чарує,
Неповторна, чарівна,
Різні барви нам дарує
І дивує нас вона.
Виглядає так казково
Восени і парк, і гай,
Розмаїттям кольоровим
Прикрашає осінь край!

Земля моя, земля найкраща в світі!
Я твій маленький, тонкий пагінець.
Без тебе я ніде не зможу жити,
Для мене ти і ненька, і мудрець.

Земля моя, мій милий рідний краю,
Тебе я в щасті й горі пізнаю.
Твою красу всім серденьком вбираю
І хочу знать історію твою.

Моя сім’я і дорога родина —

Це тато, мама, бабця і дідусь,

Сестричка, братик і любов єдина,

І я у них також любити вчусь.

Мені тут тепло, затишно і тихо,

Надійно, світло, радісно завжди.

Мене в родині оминає лихо,

З усім на світі я біжу сюди.

Чи радість світла в серденьку буяє,

Чи сльози гіркі ллються із очей.

Я йду в родину, я ж бо добре знаю,

Як люблять у моїй сім’ї дітей.

Пригорне ніжно матінка дитину,

Положить тато руку на плече.

Я завжди можу спертись на родину,

Тут серце біль тяжкий не обпече.

Бо є любов, підтримка і увага,

Є тепле слово — щастя джерело.

Панує у родині в нас повага,

Любов прадавня, ласка і тепло.

Завітала до села 
Осінь – господиня. 
Лад усюди навела, 
Зібрала насіння... 
Бараболю у мішки... 
Яблука - в комору, 
Щоб було на пиріжки 
У зимову пору. 
Виноград увесь на сік, 
Гарбузи – для каші. 
Вистачить тепер на рік 
Всій родині нашій! 

Вже на двір ступила осінь,
Пензлик, держачи в руці.
Хоч повітря тепле досі,
Не поплаваєш в ріці.

Сонце сяє та не гріє,
Листя падає з дерев,
Все навколо вже жовтіє,
Чути вітру сильний рев.

Теплі речі одягати
Мусять люди навкруги
І ховатися до хати,
Бо зимові йдуть сніги.